Загадкові місця Івано-Франківська

Поховальні, кладовища, місця тортур – всі ці місцини оповиті таємничістю і загадковістю. Особливої гостроти їм надають легенди, пов’язані з ними. В Івано-Франківську, таких місць вистачає. Правда, мало хто про них знає. Пропонуємо вам ознайомитися з наймістичнішими локаціями обласного центру Прикарпаття.

  • Загадкове підземелля

    Кілька століть тому місто Івано-Франківськ було військовою фортецею. В її основі було шість бастіонів, з’єднаних наземними захисними укріпленнями та підземними ходами з центром під міською ратушею. Історики припускають, що підземні переходи були навколо ратуші, під нею, під палацом Потоцьких, Тринітарським монастирем, навколо Колегіати Марiї (тепер – приміщення Музею мистецтв Прикарпаття) та навколо Собору Воскресіння (Архікатедральний собор). Кажуть, засновник міста граф Анджей Потоцький міг проїхати цим підземеллям навіть каретою. Окрім того, у місті були прокладені каналізаційні колектори, які могли служити як підземні ходи для виходу за межі фортеці. Археологічні розкопки, які час від часу ведуться в середмісті, відкривають нові сторінки історії підземного міста. І чим більше точкових розкопок вдається провести, тим краще можна зрозуміти історію фортеці і міста загалом.

    Загадкове підземелля
  • Таємниця Бійної гори

    Вовчинецькі гори — частина Покутської височини, що сягає 300-350 метрів над рівнем моря, з похилими схилами та плоскою поверхнею. Займає площу 30 га. Пагорб розташований на північному сході від Івано-Франківська, біля села Вовчинець. Це місце є не тільки одним з найкращих для відпочинку та огляду краєвидів обласного центру. У давні часи цей масив мав назву Бійна гора. А все тому, що тут колись відбувся страшний бій між козаками і польськими загонами Потоцького. Про гору є багато містичних розповідей. Місцеві мешканці кажуть, що вночі по горах ходить нечисть – вуж з людською головою, крилата змія і таємничий чорний пес. А на Івана Купала тут чути дзвони і співи гріховних монахів.

    Таємниця Бійної гори
  • Цвинтар з вампірами

    В Івано-Франківську цвинтар на вулиці Київський був діючим від початку минулого століття. Втім, свою славу це таємниче місце отримало після закриття його радянською владою в середині 70-х років. Існують легенди, що тут колись був похований вампір. У 1974 році в Івано-Франківську почали знаходити трупи з дивними слідами укусів на шиї. Звісно, радянська влада відстоювала думку, що ніяких вампірів не буває. Але «вампірову могилу» було випалено військовим вогнеметом. Після цього випадки дивних смертей припинилися. Втім, Київське кладовище й понині є місцем паломництва для поціновувачів містики.

    Цвинтар з вампірами
  • Відьмова гора

    Історія виникнення пагорба у парку Шевченка, неподалік від стадіону «Рух», окута суцільними таємницями. Найбільш попсова версія каже, що саме на цьому місці проводили свої обряди відьми і сатаністи. Саме тому це місце віддавна називають «відьмова гора». Втім, достеменної інформації про походження цього пагорба й досі немає. Відомо тільки, що він виник за часів Австро-Угорщини. Ще до початку Першої світової війни, коли в Станиславові не було високих будівель, гору насипали як оглядовий майданчик. З неї було видно мало не всі околиці. До слова, минулого року пагорб нагадав про свою містичність, адже саме біля його підніжжя сталося жахливе вбивство жінки, яку застрелив колишній чоловік, після чого сам вкоротив собі віку.

    Відьмова гора
  • Привид у міському парку

    Виявляється, у центрі міського парку стояв колись будинок багатія Дошота, який був хорошим мисливцем і мав величезну колекцію зброї, що зберігалася у підвалі. Була в нього донька, яку він дуже любив. Одного разу, коли батька не було вдома, вона порушила заборону і спустилась до темниці, однак двері раптово закрилися і вийти звідти вона не змогла. Коли батько повернувся, то наказав обшукати все довкола, але доньки так і не знайшов. З горя він із дружиною залишили маєток і повернулися аж через рік. Одного дня він збирався на полювання і спустився в підвал, де і знайшов мумію доньки. З того часу існує легенда, що іноді на одній з алей парку, біля атракціонів, перед світанком можна побачити привид дівчинки в білому вбранні з рожевим бантиком.

    Привид у міському парку
  • Площа смерті

    Центральну площу Ринок, де розташована міська ратуша, віддавна називають проклятою, а все тому, що раніше тут відбувалися публічні страти. Під землею розміщувалась центральна в’язниця, в якій були закатовані тисячі людей. Зокрема, в 1754 році у ратуші Станиславова відбувся суд над ватажком опришків Василем Баюраком, який зазнав страшних тортур. Згодом суд виніс йому вирок: «Повинен бути катом випроваджений на площу смерті, який має відрубати йому обидві руки сокирою по лікті. Після того має бути відрубана голова. Врешті, з метою здержання інших від такого життя — четвертувати. Окремі частини тіла повинні бути розвішані на шибениці в полі, при шляху, а пізніше мають бути закопані в землю. Тільки голова повинна довше висіти». Із того часу ратуші фатально не щастило. Її доводилося відновлювати чотири рази. Існує повір’я, що саме в такий спосіб страчений гуцул-ватажок мститься своїм катам. Начебто тому його привид довгі роки гуляє коридорами та залами ратуші, а найбільше він полюбляє грати на старому роялі. Через ці моторошні концерти у Краєзнавчому музеї звільнився не один охоронець.

    Площа смерті
  • Тунель до Галича

    Декілька років тому в самому центрі Івано-Франківська, між будівлею медуніверситету і колишнього «Пасажу», під час ремонтних робіт розкопали підземний хід. Тоді закралися здогадки про те, що це один із підземних ходів, який з’єднував бастіони Станиславівської фортеці. Через це вкотре згадали легенду, що колись із Станиславівської фортеці підземні ходи вели до Пнівського і Галицького замків. Втім, наразі дослідники не змогли їх знайти. До слова, існує також версія, що підвали лівого крила міської ратуші якраз і є початком містичних підземних ходів, що ведуть до Галича – колишньої столиці Галицько-Волинського князівства. Історики також припускають, що підземні ходи були й від села Вільшаниці до Галича – ними свого часу міг користуватися князь Данило Галицький.

    Тунель до Галича
  • Родинна усипальня Потоцьких

    Костел Непорочного зачаття Діви Марії, а нині – Музей мистецтв Прикарпаття, вважався найстарішою будівлею Івано-Франківська. Саме у цій унікальній споруді, яка вражає своєю величністю й понині, покоївся прах засновників міста – Андрія Потоцького, його дружини Анни Рисінської та їхнього старшого сина Станіслава Потоцького. Родинна усипальня була непорушною до 1965 року, коли приміщення костелу передали геологічному музею інституту нафти і газу. Як зазначають історики, під час ремонту приміщення саркофаги були розбиті, а кістки передані в медичний інститут як наочне приладдя. Серед цього «приладдя» був, зокрема, й череп Станіслава Потоцького зі слідом від удару турецької шаблі. Іншу частину кісток таємно поховали на міському кладовищі. Втім, достеменно не відомо, де саме заховані рештки засновників славетного міста Станиславова.

    Родинна усипальня Потоцьких
  • Привид вулиці Труша

    Існує стереотип, що привиди мешкають у замках чи старовинних руїнах. Це не зовсім так. Насправді, потойбічне створіння може отаборитися будь-де.

    У цьому переконалась одна молода подружня пара, яка у 2013 році винаймала однокімнатну квартиру на вулиці Труша. Спочатку молодята раділи – центр міста, другий поверх, до базару йти пару хвилин. Але незабаром у помешканні стали відбуватися дивні речі. Вночі хтось ходив коридором, грюкав посудом на кухні, зачиняв і відчиняв двері, скрипів паркетом, навіть крав печиво, яке лишалось на столі. При поселенні власник квартири казав, що раніше тут мешкала його бабуся, яка перед смертю впала у жорстокий маразм. Подружжя малювало у своїй уяві привид сивої старої, який вештався хатою після настання темряви. Дійшло до того, що вони навіть до туалету по одному вночі не виходили.

    Та одного разу жінка прокинулась дуже рано. Вона була вагітна, на роботу не поспішала, тож вирішила приготувати чоловікові сніданок. Зварила каву, намастила канапки, повернулась у спальню, лягла біля коханого, обійняла та…заснула. Хвилин за десять продзвенів будильник, чоловік, тихо, аби не потривожити дружину, почимчикував на кухню. А потім, переляканий, забіг до кімнати, розбудив жінку і голосно вигукнув:

    «Таню! Йди, поглянь на кухню! Воно тепер ще й каву робить!».

    Автор: Іван Бондарев

    Привид вулиці Труша
  • Мармулядова пожежа

    За легендою, у 1868 році на вулиці Липовій смажила господиня сливову мармуляду, та відволіклася на балачки чи то з сусідкою, чи то з молодим драгуном. Вітер підхопив жаринку, загорівся дах, через годину пожежа охопила все середмістя і знищила чверть будинків у Станиславові (так до 1962 року називався Івано-Франківськ). З цієї пожежі почалася кам'яно-цегляна розбудова міста замість дерев'яної і була створена власна пожежна команда.

    Вже протягом декількох років Івано-Франківськ запрошує гостей на «мармулядові» фестивалі, ярмарки та гастротури, які є своєрідною мандрівкою в історію міста.

    Мармулядова пожежа
  • Дерево щастя

    Прогулюючись славнозвісною «стометрівкою», важко не помітити молоді клени, які прикрашають вулицю з обох боків. А повз сталеве дерево на початку пішохідної зони взагалі важко пройти. З ним також пов'язана цікава історія.

    Ще працівники зеленого господарства, які займалися впорядкуванням центральної частини Івано-Франківська, помітили що існує одне місце, де дерево принципово не приживається. Щовесни вони висаджували молоденький клен, і до осені той успішно всихав.

     2009 року до Дня міста ковалі зробили Івано-Франківську подарунок - залізне Дерево щастя. Його вирішили посадити на тому «проклятому місті». Сталеве дерево прийнялося одразу. Понад те - воно стало потроху обростати легендами. Наприклад, кажуть, що якщо погойдатись на гойдалці і загадати бажання, то воно обов'язково здійсниться. Там гойдалося багато людей, інколи досить великих габаритів, але «зачарована гойдалка» все не обривалася. Втім таки знайшовся турист, що примудрився зламати гойдалку. Ковалі її швидко полагодили, щоправда, від гріха подалі, причепили крісло значно вище. Тепер туди дістають лишень маленькі дітки, яких підсаджують батьки.

    Але дерево і далі виконує бажання. Для цього треба потерти металеве яблуко, що стирчить з пащі змія на стовбурі. Терти слід обов'язково лівою рукою, оскільки справжнє бажання повинно йти від серця.

    Дерево щастя